|
ЯК ВИДУМУВАЛАСЯ СТАЛЬ Заслужений лісовод професор Павло Вакулюк, досліджуючи історію колись дрімучих Боярських лісів, виявив цікаві факти, що стосуються такого, здавалося б, непомітного епізоду, як заготівка дрів в Бояркі в роки радянської влади. Тема вивела професора на історію Миколи Островського і знаменитої вузькоколійки, де Павка Корчагін втратив калошу і здоров'я. У лекції, прочитаної працівникам лісової промисловості і виданої мікроскопічним тиражем в 1999 році, професор Вакулюк цитує цікавий документ, надрукований на машинці і підписаний рукою Миколи Островського. Документ виявлений директором Острожського краєзнавчого музею Анатолієм Хведасем і директором Рівненського музею Борисом Шапієвськім. Приводимо його в тому дивному вигляді, в якому він написаний. “АВТОБІОГРАФІЯ Родився я в 1904 р. в с. Вілії Волинської губернії. Батько мій працював на гуральні робітником у солодочному відділі. Там я вчився в сільській школі. 1914 р., коли кінчалася війна гуральню закрили і батько зостався без роботи, тоді він переїхав з семею на ст. Оженін п. З. З., де працював в сіноприємочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. на ст. Шепетівку на службу помішником слісаря в депо і ми всею сімею приїхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л., не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріальний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегара на електростанції, де проробив до року. Був кубовщиком на станції в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КСМ командірувало мене в Київ до школи залізно-дорожної (електро-технічный відділ) де я був до кінця 1922 р. Опісля я був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приїхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеї хворісті в груднім проходила Всеукраїнська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механічно вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяців був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівської районової організації, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кандідатом КПБУ Берездівською парторганізацією і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року, п. к. ч. 289188, Предрайвиконкому, Трохимів, член КПБУ з 20 р. п. к. ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р. п. к. ч. 2777. В травні місяці був посланий окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу. Н. А. Островський”. Дозвольте, а де ж героїчні подвиги в громадянській війні? Де гарячі коні і виблискуючі шашки? І де, нарешті, тяжкі поранення, що привели Павку Корчагина до сліпоти і нерухомості? У офіційних біографіях Островського сказано, що в 1918 році він пішов добровольцем на фронт, служив в бригаді Котовського і в Першій кінній армії. Що в 1920 році був поранений під Львовом, що після війни працював в Київських залізничних майстернях... Напевно, Микола Островській і справді був сильною людиною. Ускладнення після тифу зробили його безпорадним інвалідом, але він мужньо боровся з недугами, не став жебраком і до кінця життя намагався займатися справою... Але якщо приведена вище автобіографія насправді була написана, а не тільки підписана Островськім, то виникають серйозні сумніви в тому, як він писав свої романи. Відомо, що ЦК ВЛКСМ і журнал “Молода гвардія” направили до нього письменників Ганну Караваєву і Марка Колосова, які “редагували” те, що писав Островській. Відомо також, що в 30-і роки з його творів вилучалися значні шматки, де йшла мова про тих, хто виявився “ворогом народу”... Професор Вакулюк в своїй лекції особливу увагу приділяє знаменитій Боярській вузькоколійці, нібито побудованої героями-комсомольцями для перевезення дрів до Києва. І тут виявляються дивні невідповідності. Не треба будувати вузькоколійку в шість верст на паровій тязі. Достатньо і кінної. Але в цьому випадку немає чого було зводити насип з глини, котру-де змивав дощ. Немає в Боярських лісах глинистих грунтів, вони там піщані. Не росли там граби, натхненно описані в романі про Павку Корчагіна. До речі, кора граба гладка, а не зморшкувата, як пише автор (або автори?) романа Островського. Але найголовніше: не було тієї самої комсомольської вузькоколійки. Були абсолютно інші і в інших місцях. “У 60-х роках, - пише професор Вакулюк, - місцеві краєзнавці намагалися встановити, де ж була ця сама вузькоколійка? Вони опитали одинадцять учасників будівництва, з них тільки троє спробували показати, де була траса, але все в різних місцях і напрямах. У спогадах восьми інших учасників про місце будівництва вузькоколійки просто не згадувалося”. Крок за кроком професор Вакулюк розвінчує легенду про Боярські подвиги комсомольців-добровольців. У романі “Як загартовувалася сталь” мужній партієць Жухрай говорить комсомольцям, що в лісі заготовлено 210 тисяч кубометрів дрів, які ні на чому вивозити. Щоб заготовити таку кількість дрів, затверджує заслужений лісовод Вакулюк, довелося б вирубати більше тисячі гектарів лісу. Тобто ділянка завдовжки в п'ять і вширшки в два кілометри. Немає там таких ділянок. До самого ближнього села, мовиться в романі, - п'ятнадцять верст. Без паровозів не обійтися. Але до найближчих до Боярки сіл - Виті Поштовою, Глевахи, Малютінки, Забірья і Белгородки не п'ятнадцять, а від півтора до семи верст. І залізнична станція розташована не серед лісу, а в центрі Боярки. Не потрібна була там вузькоколійка. Так і ні в архівах жодного документа про будівництво цієї нещасної дороги. У архівах є інші свідоцтва. До початку Першої світової війни лісозаготівлі в казенних лісах проводилися на науковій основі. У 1913 році розрахункова лісосіка по Боярському казенному лісництву складала 101,1 га. Після революції більшовики проголосили: “Все на паливний фронт! Добудемо дрова - роздавимо буржуазію!” Ліс стали вирубувати цілими масивами. Від колись величезних лісових багатств нам залишилася хіба що книга несправжнього письменника про несправжні подвиги. Ось вже справді: що написано пером, того не вирубаєш сокирою. Так складалася сталь... Володимир Заманський, Джерело <http://cn.com.ua/N16... КАК СОЧИНЯЛАСЬ СТАЛЬ Заслуженный лесовод профессор Павел Вакулюк, исследуя историю некогда дремучих Боярских лесов, обнаружил интересные факты, касающиеся такого, казалось бы, незаметного эпизода, как заготовка дров в Боярке в годы советской власти. Тема вывела профессора на историю Николая Островского и знаменитой узкоколейки, где Павка Корчагин потерял калошу и здоровье. В лекции, прочитанной работникам лесной промышленности и изданной микроскопическим тиражом в 1999 году, профессор Вакулюк цитирует любопытнейший документ, напечатанный на машинке и подписанный рукой Николая Островского. Документ обнаружен директором Острожского краеведческого музея Анатолием Хведасем и директором Ривненского музея Борисом Шапиевским. Приводим его в том странном виде, в каком он написан. Позвольте, а где же героические подвиги в гражданской войне? Где горячие кони и сверкающие шашки? И где, наконец, тяжкие ранения, приведшие Павку Корчагина к слепоте и неподвижности? В официальных биографиях Островского сказано, что в 1918 году он пошел добровольцем на фронт, служил в бригаде Котовского и в Первой конной армии. Что в 1920 году был ранен под Львовом, что после войны работал в Киевских железнодорожных мастерских... Наверное, Николай Островский и в самом деле был сильным человеком. Осложнения после тифа сделали его беспомощным инвалидом, но он мужественно боролся с недугами, не стал попрошайкой и до конца жизни пытался заниматься делом... Но если приведенная выше автобиография в самом деле была написана, а не только подписана Островским, то возникают серьезные сомнения в том, как он писал свои романы. Известно, что ЦК ВЛКСМ и журнал “Молодая гвардия” направили к нему писателей Анну Караваеву и Марка Колосова, которые “редактировали” то, что писал Островский. Известно также, что в 30-е годы из его произведений изымались значительные куски, где шла речь о тех, кто оказался “врагом народа”... Профессор Вакулюк в своей лекции особое внимание уделяет знаменитой Боярской узкоколейке, якобы построенной героями-комсомольцами для перевозки дров в Киев. И тут обнаруживаются странные несообразности. Не надо строить узкоколейку в шесть верст на паровой тяге. Достаточно и конной. Но в этом случае незачем было возводить насыпь из глины, которую-де смывал дождь. Нет в Боярских лесах глинистых почв, они там песчаные. Не росли там грабы, вдохновенно описанные в романе о Павке Корчагине. Кстати, кора граба гладкая, а не морщинистая, как пишет автор (или авторы?) романа Островского. Но самое главное: не было той самой комсомольской узкоколейки. Были совершенно другие и в других местах. “В 60-х годах, — пишет профессор Вакулюк, — местные краеведы пытались установить, где же была эта самая узкоколейка? Они опросили одиннадцать участников строительства, из них только трое попытались показать, где была трасса, но все в разных местах и направлениях. В воспоминаниях восьми других участников о месте строительства узкоколейки просто не упоминалось”. Шаг за шагом профессор Вакулюк развенчивает легенду о Боярских подвигах комсомольцев-добровольцев. В романе “Как закалялась сталь” мужественный партиец Жухрай говорит комсомольцам, что в лесу заготовлено 210 тысяч кубометров дров, которые не на чем вывозить. Чтобы заготовить такое количество дров, утверждает заслуженный лесовод Вакулюк, пришлось бы вырубить более тысячи гектаров леса. То есть участок длиной в пять и шириной в два километра. Нет там таких участков. К самому ближнему селу, говорится в романе, — пятнадцать верст. Без паровозов не обойтись. Но до ближайших к Боярке сел — Виты Почтовой, Глевахи, Малютинки, Забирья и Белгородки не пятнадцать, а от полутора до семи верст. И железнодорожная станция расположена не среди леса, а в центре Боярки. Не нужна была там узкоколейка. Да и нет в архивах ни одного документа о строительстве этой несчастной дороги. В архивах есть другие свидетельства. До начала Первой мировой войны лесозаготовки в казенных лесах производились на научной основе. В 1913 году расчетная лесосека по Боярскому казенному лесничеству составляла 101,1 га. После революции большевики провозгласили: “Все на топливный фронт! Добудем дрова — раздавим буржуазию!” Лес стали вырубать целыми массивами. От некогда громадных лесных богатств нам осталась разве что книга ненастоящего писателя о ненастоящих подвигах. Вот уж поистине: что написано пером, того не вырубишь топором. Так сочинялась сталь... Владимир Заманский Read more: http://boyarka-city....=com_content&task=view&id=4&Itemid=11#ixzz1h4IftrHN |
20 грудня 2011
|
| Закрити |
